На річницю смерті Тараса Григоровича Шевченка (2012)

Помер поет... Замовкли гучні звуки...

І тихо люди заламують руки...

Він був, він є і буде завжди!

У його віршах стільки правди!!!

Він жити буде у віршах.

Його слова в наших серцях.

Коли почалося життя,

То не було у нім пуття.

Коли померли батько й мати,

Тоді Тарас почав писати.

Писав Кобзар не про кохання,

А про жахливе муштрування.

Писав Шевченко про царицю,

Про ту огидливу левицю,

Про її зовнішність жахливу

І про її вдачу брехливу.

За це його у Оренбург послали,

Де сильно били й муштрували.

Поет продовжував творити,

При забороні це робити.

Хоч цар сказав перо забрати,

Тарас продовжував писати.

Писав тепер про те життя,

Яке вело до забуття...

Забути йому не вдалося.

І з нього творчість полилася:

Писав він вдень і уночі,

Народжував нові вірші.

Невдовзі повернувся

І долі посміхнувся.

Вона йому відповіла

І жінку гарную знайшла.

Поет був дуже радий,

Що вже прийшла розрада...

Але раптово смерть примчала - 

І Кобзаря в землю поклала...

(((21.02.12)))