Україно, Україно, я - твій патріот (2011)

Україно, Україно, я - твій патріот!

Я не хочу, щоб у тебе залишали флот,

Я не хочу, щоб Тобою правила Росія,-

Незалежність відібрати в нас вона не сміє!

Бо для чого козаки голови поклали

Задля того щоб ми більш не занепали!

Лиш тому, що українці - нація єдина.

Козаки для нас боролись. За тебе, Вкраїно!

Лівий берег, Правий берег - нащо розділили?

Ми єдині - знає кожен - тут нас народили!

Україно, чом на сході єдності немає?

Невже, люди, не бачите, як нас Бог карає?!

За всі ваші голоси - голоси невірні.

За вашу прив’язаність, люди маловірні,

За бажання не свободи, а лиш грошей, влади.

Коли буде так надалі, то не дасте ради.

Тож повстаньмо, Україно, хоча б цього року!

Із одного боку Захід, Схід з другого боку!

І щоб наші рідні внуки могли нас згадати,

Збережемо Україну - будуть пам’ятати.

(((Цей вірш має дуже цікаву історію свого походження. Його було написано під розлогими гілками багатолітнього горіха. Літом. Приблизно, в середині літа... Але потім його було загублено серед великої кількості книжок та зошитів, з якими я ходив до школи. І як сьогодні пам'ятаю, у мене в голові був тоді образ Шевченка... І пам'ятаю, віяв вітер. Теплий літній вітерець... Потім вірш, який, до речі, я написав на карточці, стоячи на звивистих сходах, знайшла моя бабуся або мама... і запитали мене: "А що це за вірш? Це вам задали його вивчити?" Знаєте, як вони здивувалися, коли я сказав, що це я написав?!) Написав я його літом 2010 або 2011 року(скоріш за все, 2011). А знайшовся він аж коли настала осінь. Коли я був зайнятий турботами про своє навчання... Якби вони тоді не сказали, що це справді гарний вірш, то він так і відійшов би в небуття. А так, після того, як я почув слова похвали, дописав його у свій зошит з віршами, який я вів ще з 2008 або 2009 років. А 19.01.2012 вперше опублікував його в Інтернеті. Потім у газеті "Ми". І ще у літературному альманаху "Коли в душі народжується слово", де він зазнав певної редакції... Отака історія))))