У пам'ять 1932-33... (2012)

Наднебеснії простори

Устелили зорі.

На дні тихенько спали

Плоскі риби в морі.

В морі небо відбилося,

Зірки потонули.

Десь глибоко проснулися

Риби, що заснули.

Десь глибоко втопилися

Зорі під водою,

А листочки покрилися

Ранньою росою.

Крапля впала у травичку,

А за нею - друга,

А за ними просто з неба

Падали подруги.

Зорі зовсім затопило

Хмарами у небі.

Місяць тихо колихався

І співав до себе.

Він співав про ту часину,

Коли були хмари,

А з широкого крайнеба

Сунули примари.

Він співав тужливу пісню

Про тяжку недолю...

А на те, щоби співати,

То він має волю.

Він співав про тридцять третій

І про тридцять другий,

А із неба все падали

Тих крапель подруги.

Він співав про хмари з крові.

Про криваві хмари,

Що були такі химерні,

Неначе примари.

Та він знав, що пити більше

Не було нічого

Окрім крові... Подавитись?

Кров'ю? Задля чого?

Задля того, щоб щось пити. - 

Говорили хмари...

А у небі з того страху

І зникли стожари...

(((написано 09.03.2012 року о 23:00)))